Май Ван Фан

Перклад Тетяни Грицан Чонка на Українську Мову

Тетяна Грицан-Чонка, письменниця

ЕРА СМІТТЯ

(Епічний)

Розділ I: Кут зору

Я доторкнувся до вашого світу, постільки по скільки  рухаюся вперед. Будь ласка, не поспішайте мене критикувати за нешанобливість та незнання. Деякі душі серед вас не в змозі переступити межі або все ще блукають у нікуди. Айбо, ви всі ще там? Я піднімаюся все вище з кожним подихом. Кров, що ллється через  куточки моїх уст, тече до материнської землі.

*

Я виріс в меланжі правильного та хибного, бодрості та збентеження, шукаючи шляху та розгубленості в сучасності та селянському господарстві, глупоті та прагненню, щедрості та малості, сповненості та самотності, благородства та жалюгідності, цивілізації та відсталості... Вранці одного дня я побачив рибу, яка плавала проти течії, і зірку, що відмовлялася закривати очі, чекаючи світанку. Я нервово пішов до класу, сіла біля своїх однокласників, більшість з яких були тоді мертві. Ми слухали виступ нашого вчителя. З жестом пальця він сказав нам перекинути сторінки зошита. Він тривалий час дивився на кожного з нас, потім встаючи біля мене, сказав щось, що звучало як наказ - якби я зрозумів урок, то мав б знати, як контролювати свої емоції.

*

Вчитель показував класу багато моделей - війни, етапи міграції, розправи, реформи... Кістки були встановлені в гори, побудовані в дороги і перетворені на тимчасові сховища; деякі з них - на стіни замків, щоб заблокувати отруйні стріли від іноземних загарбників. Ріки крові і сльози були симульовані за допомогою свічкового воску. Вчитель запалив сірник, і моделі швидко загорілися. Вперше ми бачили, як душі та ідеї мають обор, сморід, що випускає густий темний дим. У цей момент я ще більше прагнув, щоб мої межі були безмежними, величезною землею зі стабільністю та миром. Утримуючи в роті густий чорний дим, я тихенько вийшов із класу.

*

Терпляче я скромно відкиеув пласт чорної сажі, який вкривав стежки, покривав смужки трави на тротуарах, мостах і кілометрових позначниках. Я зшаровув пласт чорної піни, знову надівала чорні пов'язки на руку, чорні знаки і чорні кайти, що прикріплені до неба. Я натравив на дитину й шепнув їй на душу, мов у молитві: «Дозволь мені зняти це чорне покриття, яке перекриває твою одежу. Дозволь мені зняти чорну пляму на твоєму чолі! « Дитина кинула на мене гнівний погляд, наче дивилась на дикого звіра, а потім мовчки відійшла. Я непомітно йшла за дитинчам, притворюючись, ніби ми ніколи  не зустрічалися, а потім любовно знімаю чорний накип  з його тіла, з втомленими очима. Я продовжував очищати його тіло в уяві, доки воно не стало настільки чистим, що я його вже не бачив.

*

Кожен ранок я прокидаіся в мережі інформації, відчуваючи, що застрягаю в безладді, гнізді велетенського павука. Деякі дні я читав новини одну за одною і забував  про свій сніданок. Я уявляла, як земля підстрибує, як жахливий кінь. Коли пил піднімається і повністю захоплює землю, вже не виокремиш пасовище від дороги. Чи я був пробуджений чи існувв, і де я був? Я не вірю, що моя Батьківщина складається лише з каменів, пагорбів, садів, полів, узбережжя і каналів. Чи з неживих речей - солі та соусів, вугілля та попелу, чи соломки. Я навіть питав себе, скільки ніг може мати ця земля. Якщо земля була безнога, то дурні могли тягнути її куди завгодно. Але дурні були неспроможні, вони лише кричали і забруднювали ґрунт.

*

Троє людей сиділи в кафе, мовчазно дивлячись на запилену дірку у стіні. Вона налипла вусата комаха, що  відлетіла. Перша людина була в'язнем, який намагався багато разів схопити втечу за хвіст, безуспішно. Друга людина змінила свою долю після шахрайства на іспиті. Третя людина вилікувала свої поранення після розуміння усієї правди. Вони продовжували смакувати свій чай, кожен займаючись своїми заплутаними думками, кожен уявляючи себе або іншого, який намагається прошмигнути крізь отвір запиленої дірки.

Шматок сирого м'яса був зірваний зі шкіри і добре промитий. Кухар намагався нарізати його на рівні шматочки, але більшість з них вийшли безформними. Кожний кусок був занурений в спеції, промаринований засушеним циюулею, часником, перцем, цукром, гарячим чилі, рибним соусом і карамеллю. Липкі шматки шипіли разом на вогні. Шарахаючись і зменшуючись, вони поділяли однакову мрію переродитися в інших тілах, але перед цим вони повинні тремтіти в спекоті та давити свою жирну розплавлену шкіру, чекаючи потрапити в сморідні, злиденні роти.

*

Душі отримували назви за об'єктами. Це були душі доріг, сміттєвих кошиків, тампонів, канцтоварів, вентиляторів, каструль та сковорідок, рушників, посуду та мисок, їжі, яка супроводжує алкогольні напої. Душі заселяли визначні місця... ото, душа пологового будинку. Оце Душа Комунальної Адміністративної Адміністрації. Душа школи. Душа музею. Душа суду. Душа зоопарку. Душа державних установ. Душа напівпублічних установ. Душа готелю. Душа Асоціації Розводів Бджіл. Душа кіннотараканого господарства. Душа військового табору... Куди б я не пішов, мене зупиняли збройні працівники і просили показати документи. Я шукав їх у кишенях, перебираючи мою пачку прострочених ліцензій. Мені було заборонено підходити до закритих дверей, тупиковий кінець. Заборонено говорити вголос. Довели до межі.

Я впав у пустоту, нікого, хто б мене зловив... Занадто складна ситуація, я прокинувся. За вікном йшов дощ, пронизуючий прохолодним туманом через відчинене вікно. Я ліг, чекаючи на наступний приходячий сон.

Грицан-Чонка Тетяна Василівна:

Грицан-Чонка Тетяна Василівна — українська письменниця, живе на Закарпатті. Членкиня Національної спілки письменників України, лауреат міжнародних та Всеукраїнських премій та переможець багатьох конкурсів. Твори автора перекладені польською, японською, китайською, італійською, турецькою, грецькою, англійською, азербайджанською та іншими мовами.

Природний ландшафт України