Май Ван Фан

Переклала українською мовою Швець Тамара

 

 

Швець Тамара

 

 

 

 

ГРЕБІНЬ ВІТРУ

 

 

1.

 

Пролітаючи над гострими гребенями скель,

На краю вітер тіло своє пошматував.

 

Дощ, як кров, що налетіли на скелі вітрів,

Льється світлом із сонячних яскравих тонів.

 

Гірських круч поцілунок полетів у небо,

Де туман хмар стане темним ось-ось.

 

Широко розкрилися обійми гір,

Міцність ніг їх базальтових у землю упор.

Швидкий вітер, влітаючи в обійми скель,

О круті хребти тіло на шматки порвав.

І зірки прокинулась, трепетний промінь,

Проривається до нас через скупчені хмари.

 

До найближчої вершини мить лише –

Не встигнеш моргнути, як її ти побачиш.

 

І все вище несучи поцілунок свій пристрасний,

Вітер затятий зустрівся з новою скелею.

 

 

2.

 

Опустившись з вершини захмарних скель,

Вітер місце посівів у землі знайшов.

 

У надрах гір і пагорбів суцільно один перегній,

І дрейфуючий вітер пливе над землею.

 

Але, коли наситив землю і  джерела

Оболонка зерна розкривається у мить.

 

Чекаючи, щоб сходи швидше проросли,

Вітер буйний відноситься геть від землі.

 

 

3.

 

Зачини щільніше двері, коли почав вітер дути.

Мені думки про колишнє стискають міцно груди.

 

І вітру пильне око до тебе мене вабить:

Швидше та швидше обертання йде.

 

Я міст подолати під вітром не можу,

Він тіло б'є, як батіг, і гне його на дугу.

На поручнях повис, як змочена хустка,

Стікаючи поволі, в річки хвацький потік.

 

Мені згадається не раз, як потяг, наче меч,

Врізаючись у лоб, готовий його розсікти.

І розлетиться дим від вітряних потуг,

І тоне у порожнечі сирени гулкий звук.

 

Дихання стиснуте, напруження наповнило груди,

Наче в орла, готового спалахнути.

І, піднімаючись нагору на худеньких крилах,

Я вершником лечу на вітряних хвилях.

 

Але за межею крон, свій шалений порив,

Я намагаюся утримати, бажання приборкати.

 

 

 

 

ГРЕБЕНЬ ВЕТРА

 

 

1.

 

Пролетая над острыми гребнями скал,

О края ветер тело своё изодрал.

 

Дождь, как кровь налетевших на скалы ветров,

Льётся светом из солнечных ярких тонов.

 

Горных круч поцелуй полетел в небосвод,

Где туман облаков станет тёмный вот-вот.

 

Широко распахнулись объятия гор,

Крепок ног их базальтовых в землю упор.

Быстрый ветер, влетая в объятия скал,

О крутые хребты тело в клочья порвал.

И звезды пробудившейся, трепетный луч,

Прорывается к нам из-за скученных туч.

 

До ближайшей вершины мгновение лишь –

Не успеешь моргнуть, как её ты узришь.

 

И всё выше неся поцелуй страстный свой,

Ветер яростный встретился с новой скалой.

 

 

2.

 

Опустившись с вершины заоблачных скал,

Ветер место посевов в земле отыскал.

 

В недрах гор и холмов сплошь один перегной,

И дрейфующий ветер плывёт над землёй.

 

Но, когда напитал землю бьющий родник,

Оболочка зерна раскрывается в миг.

 

Ожидая, чтоб всходы быстрей проросли,

Ветер буйный уносится прочь от земли.

 

 

3.

 

Закрой плотнее дверь, коль начал ветер дуть.

Мне мысли о былом сжимают крепко грудь.

 

И ветра зоркий глаз к тебе меня влечёт:

Быстрее и быстрей вращение идёт.

 

Я мост преодолеть под ветром не могу,

Он тело бьёт, как плеть, и гнёт его в дугу.

На поручнях повис, как смоченный платок,

Стекая неспеша, в реки лихой поток.

 

Мне вспомнится не раз, как поезд, словно меч,

Врезаясь ветру в лоб, готов его рассечь.

И разлетится дым от ветренных потуг,

И тонет в пустоте сирены гулкой звук.

 

Дыханье стеснено, накал наполнил грудь,

Как будто у орла, готового вспорхнуть.

И, поднимаясь вверх на худеньких крылах,

Я всадником лечу на ветренных волнах.

 

Но за пределом крон, свой бешеный порыв,

Я силюсь удержать, желанья усмирив.

 

Свободный поэтический перевод: Руслан ПИВОВАРОВ г. Лида, Беларусь. 27.11.2021

 

 

 

 

Красота столицы Киева