Май Ван Фан

Переклал українською мовою Андрій Костинський

 

 

Поэт Андрей Костинский

 

 

 

НЕБАЧЕНИЙ КОШМАР

 

Дитинкою на Вкраїні я бачив себе уві сні…

Коли ж мої змучені ніжки торкнулись кордону,

То я повернувся до міста свого, до своєї рідні…

А руки ще пам’ятали зброю всіх воєн.

 

Вибухи бомб, літаки… Без миру земля споконвіку довкола.

Запах кривавий убитих… навіки убитих.

Серце моє - в’єтнамське, йому не забути ніколи,

Як народилось й хрестилось, в чаші крові умите.

 

Горем убитий, бачу кожну душу загиблих,

Переможеного чи переможця, різниці немає, ні.

Шепчуться в забутті, як німими губами риби.

Несправедливість в серці кожної війни.

 

Ранок… Пробуджуюсь… Сонечко милеє бачу,

Мовби воно є вихід з небаченого кошмару.

І сяйво таке на весь всесвіт, що наче

Воно і розвіє і глупоту, і чвари.

 

 

 

A New Nightmare

 

In a dram I was displaced in Ukrainian as a child,

When suddenly my tiny feet touched the border,

I returned to my hometown feeling exhausted and exiled

I grabbed my weapons, fighting all wars in random order.

 

The bombs and planes rush loudly against the peace,

Leaving a fishy smell of blood from lives on the ago,

Reminding me that my heart is entirely Vietnamese,

Born and baptized in baths of blood from head to toe.

 

Heartbroken, I look at the souls of the dead individually

Of all the winners and losers lacking human trust,

Crashed together to forget that wars hurt universally,

To prevent them from realizing that all wars are unjust.

 

I gaze at the sun when I wake up in the morning,

As coming out of an entirely new bloody nightmare,

Feeling the loss of innocent lives and deeply mourning,

Hoping to see a glimmer of peace reaching everywhere.

 

 

 

Un nouveau cauchemar

 

Dans mon rêve je me retrouvais enfant en Ukraine

Quand soudain mes petits pieds ont atteint la frontière

J’ai rejoint ma ville natale, fourbu, exilé

J’ai enfoui mes armes et combattu toutes les guerres.

 

Bombes et avions se jettent, avec fureur sur la paix,

Laissant derrière eux l’odeur de sang des vies volées,

Et cela me rappelle que mon cœur est vietnamien

Né et baptisé de la tête aux pieds dans un bain de sang.

 

Le cœur brisé, j’ai regardé chaque âme des morts

Vainqueurs et vaincus qui ont perdu confiance en l’homme

Pêle-mêle massacrés dans l’oubli que les guerres sont

L’universelle blessure et que toutes sont injustes.

 

Quand me levant au matin j’ai fixé le soleil,

Comme au sortir d’un cauchemar entièrement sanglant,

J’ai éprouvé un deuil profond pour ces vies innocentes

Et l’espoir d’apercevoir une lueur d’espoir.

 

(Traduit par Francis Combes)

 

 

 

Андрей Костинский (г. Харьков, Украина)

 

Поэт, редактор. Родился в 1969 в Харькове. Окончил Национальный юридический университет и философский факультет Харьковского государственного университета. Публиковался в журналах и альманахах: «Артикуляция», «Дети Ра», «Топос», «Березіль», «Графит», «Южное сияние», на сайте «полутона» и др. Автор книг «Аритмия» (2009), «Іоголь» (2012), «Репетиция рассвета» (2019), «Ll» (2022) и др.

 

 

 

Thành phố Kharkov trong chiến tranh